Що передбачає договір про припинення права на аліменти?

Сімейні правовідносини − це особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, – йдеться на сайті Міністерства юстиції.

Так, одним з актуальних питань сімейних правовідносин є аліментні зобов’язання.

Батьки зобов’язані утримувати своїх дітей незалежно від того чи перебувають вони у шлюбі чи ні, чи визнаний шлюб недійсним, чи позбавлені вони батьківських прав, чи дитина відібрана у батьків тимчасово без позбавлення батьківських прав. Зазначене регламентується Конституцією України та Сімейним кодексом України.

Однією з форм матеріального утримання дитини, що не досягла повноліття, є аліменти – кошти на утримання дитини, які визначаються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Невиконання аліментних зобов’язань є підставою для примусового стягнення невиплачених сум у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Однак, батьки, які не бажають або з інших підстав не мають змоги виконувати обов’язок грошового утримання своїх дітей до їх повноліття (наприклад відсутність стабільного заробітку, постійне місце проживання у іншій країні тощо) можуть врегулювати питання сплати аліментів у спосіб визначений статтею 190 Сімейного кодексу України, яка передбачає можливість укласти договір про припинення права на аліменти у звʼязку з передачею на користь дитини права власності на нерухоме майно. Таким нерухомим майном може бути житловий будинок, квартира, земельна ділянка тощо.

Договір позбавляє батька, який його уклав, обов’язку грошового утримання дитини у вигляді сплати аліментів, однак, не звільняє від обовʼязку брати участь у додаткових витратах на дитину. Він укладається з дозволу органу опіки та піклування і підлягає нотаріальному посвідченню. Дитина, яка досягла чотирнадцяти років бере участь в укладенні договору.

Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права. Його набувачем є дитина або дитина і той з батьків, з яким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно.

За наслідками укладення договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов’язується самостійно її утримувати.