Позиція ВС щодо ризиків укладення договору позики по довіреності з представником

У випадку, коли у представника взагалі відсутні повноваження на вчинення конкретного правочину, такі дії не можна вважати перевищенням повноважень в розумінні статті 241 ЦК України, оскільки вони де-факто відсутні.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 754/5827/19.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики.

Позов мотивований тим, що між ним та представником, яка діяла від імені та в інтересах відповідача, на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, укладений договір позики.

Відповідно до умов вказаного договору він (позикодавець) передав, а відповідач (позичальник) прийняла грошові кошти в сумі 522 888,50 грн, які зобов’язалась повернути в строк і на умовах, визначених договором.

Посилаючись на те, що відповідач не виконала взяті на себе зобов’язання, не повернула позику, чим допустила порушення його законних прав та інтересів, позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Так, постанова апеляційного суду мотивована тим, що на підставі довіреності відповідач уповноважила представника вчинити конкретні, визначені в довіреності дії.

Оскільки довіреність, на підставі якої представником укладений договір позики з позивачем, не містить визначених повноважень на отримання грошових коштів у борг, апеляційний суд дійшов висновку, що підписання цивільно-правової угоди представником без належного оформлених повноважень підписанта на її вчинення є підставою для недійсності правочину, який не створює юридичних наслідків для повернення грошових коштів.

Висновок Верховного Суду

Розглядаючи справу, судді ВС зазначили, що згідно з частинами першою, третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем) безпосередньо третій особі.

Також ВС наголосив: у довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчиняти представнику, при цьому зазначені дії мають бути правомірними, конкретними та здійсненими.

Суттю представництва є вчинення представником правочинів від імені та в інтересах особи, яку представляють, відповідно до наданих йому повноважень. Саме тому правочин, вчинений представником, породжує права і обов’язки для сторони, яку представляють, якщо він здійснений представником в межах повноважень.

Перевищенням повноважень слід розуміти ситуацію, коли представник має певні повноваження на вчинення правочину, проте вчиняє його з відхиленням від змісту та обсягу таких повноважень. Тобто, відбувається самостійне збільшення представником обсягу права на вчинення юридичних дій, визначених у довіреності.

Разом з цим, ВС відзначив: у випадку, коли у представника взагалі відсутні повноваження на вчинення конкретного правочину, такі дії не можна вважати перевищенням повноважень в розумінні статті 241 ЦК України, оскільки вони де-факто відсутні.

Встановивши, що довіреність на підставі якої представник відповідача уклала з позивачем договір позики, не містить визначених повноважень повіреного на укладення такого правочину, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що укладаючи договір позики, представник з власної ініціативи розширила межі наданих їй повноважень, що свідчить про недійсність правочину та відсутність створених ним юридичних наслідків, у тому числі повернення грошових коштів.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив рішення апеляційного суду – без змін.