Позиція ВС щодо правомірного та неправомірного користування кредитними коштами

За правомірне користування кредитними коштами (в межах строку дії кредитного договору) стягуються проценти на підставі частини першої статті 1048 ЦК України, а за неправомірне користування кредитними коштами (поза межами строку дії кредитного договору) – на підставі положень частини другої статті 625 ЦК України.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 921/387/18.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Підприємства 69 765 816,82 грн., заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням підприємством умов кредитного договору в частині погашення кредиту та сплати відповідних платежів за користування кредитом, що встановлено рішенням господарського суду Тернопільської області від 31.10.2013 у справі №921/730/13-г/3, яким задоволено позовні вимоги Банку та стягнуто з підприємства заборгованість за кредитним договором, яку нараховано банком. Вказане рішення підприємством не виконане в повному обсязі, заборгованість за кредитним договором не погашена, тому банком за період з 01.10.2015 по 31.08.2018 нараховані відсотки за користування кредитом, комісії за управління кредитом та 3 річних, втрати від інфляції і пеня за прострочення сплати основного боргу, процентів та комісій.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що Велика Палата Верховного Суду наголосила, що вона вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1045 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Таким чином, за правомірне користування кредитними коштами (в межах строку дії кредитного договору) стягуються проценти на підставі частини першої статті 1048 ЦК України, а за неправомірне користування кредитними коштами (поза межами строку дії кредитного договору) – на підставі положень частини другої статті 625 ЦК України.

Крім того, ВС зазначив, що позивач повинен довести суму боргу по кредиту, яка стягнута рішенням суду але не повернута позивачу станом на дату звернення до суду, на яку позивач нарахував 3% річних та інфляційні втрати. Тобто сам по собі преюдиціальний факт певної суми заборгованості однозначно та беззаперечно не свідчить про обґрунтованість таких нарахувань.

Законодавець у Законі України «Про виконавче провадження» покладає на стягувача обов`язок повідомити виконавця про сплачені суми, оскільки від суми виконання залежать виконавчі дії, які вчиняє виконавча служба у межах виконавчих проваджень, зокрема накладення арешту на кошти та майно у сумі стягнення, встановлення суми виконавчого збору від суми стягнення.

Проте, пред’являючи до виконання накази, видані у справі № 921/730/13-г/3 у період з 12.11.2014 по 19.04.2018, Банк не повідомив державного виконавця про часткове виконання боржником рішення суду у розрізі, як стверджує Банк, у частині чотирьох кредитних договорі. Зокрема, у наказі про солідарне стягнення не враховано виконання рішення щодо кредитного договору, а враховано в інших наказах. Тобто з наданих Банком матеріалів виконавчого провадження неможливо встановити, в якій частині виконано рішення суду.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з підстав, передбачених пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки судами були прийняті рішення з дотриманням норм процесуального та матеріального права, що дає підстави залишити їх без змін.