Позиція ВС щодо обов’язку боржника авансувати винагороду арбітражного керуючого

Обов’язок боржника авансувати винагороду арбітражного керуючого до звернення з відповідною заявою до суду визначено КУзПБ, і подання доказів авансування є обов’язковою умовою, встановленою статтею 116 зазначеного Кодексу.

При цьому ані названий Кодекс, ані інші чинні норми законодавства не передбачають права боржника бути звільненим від авансування винагороди арбітражному керуючому при поданні такої заяви, які не встановлюють умов, за яких суд може відстрочити, розстрочити чи звільнити заявника від здійснення авансування винагороди арбітражному керуючому, – пише “Судово-юридична газета”.

До вимог про авансування винагороди керуючому реструктуризацією не застосовується аналогія закону щодо звільнення від сплати судового збору, оскільки авансування винагороди керуючому реструктуризацією та сплата судового збору мають різну правову природу, регулюються різними нормативно-правовими актами, мають різну сферу застосування та кінцеву мету (висновок, викладений у постановах КГС ВС від 19.11.2020 у справі № 927/203/20, від 19.11.2020 у справі № 910/726/20).

Обов’язок заявника при зверненні із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність авансувати на депозитний рахунок суду винагороду керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень врегульований положеннями КУзПБ, і до такого обов’язку не підлягають застосуванню положення Закону України «Про судовий збір» щодо звільнення заявника від авансування (висновок, викладений у постанові КГС ВС від 24.09.2020 у справі № 910/2629/20).

Норми статті 116 КУзПБ не містять положення про можливість здійснити розподіл між кредиторами зобов’язань зі сплати коштів на відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов’язаних з виконанням ним повноважень у справі. У статті 114 КУзПБ передбачено право кредиторів за рахунок власних коштів встановити арбітражному керуючому додаткову винагороду, а не здійснити авансування винагороди арбітражному керуючому.