Нинішній Кодекс з процедур банкрутства є хаотичним набором норм, – Віталій Титич

“Незважаючи на появу цілого Кодексу України з процедур банкрутства, у нас залишилась проблема законодавчого регулювання процесу. Кодекс приймали сумбурно, бо превалювала суб’єктивна думка, що ось тільки зараз його треба приймати, поки відкрито вікно можливостей. Дехто, цілком зрозуміло, хотів увійти в історію як творець цього документу. Так воно і відбулося, але, на жаль, при цьому було знехтувано ключовими моментами. Зараз ми маємо “кашу”. І це в інтересах осіб, які вміють маніпулювати недосконалим законодавством“.

Таку досить радикальну думку під час конференції «Забезпечення транспарентності (прозорості) процедур банкрутства в Україні» (Київ, 26.05.2021) висловив адвокат, практик з 1999 року, засновник Комітету з конкурсного права Асоціації правників України Віталій Титич.

За його переконанням, прозорість юридичної процедури забезпечується зрозумілістю і справедливістю правил, які їх регулюють, а також однаковістю їх застосування до різних суб’єктів, за різних обставин. «Із цим нам, на жаль, не пощастило», – каже адвокат.

Станом на сьогодні, за словами практика, українські процедури банкрутства одночасно регулюють декілька актів, які в певній мірі конфліктують між собою. Йдеться про Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в усіх його редакціях, Кодекс України з процедур банкрутства, а також Господарський процесуальний кодекс, який є базовим і загальним регулюванням для усіх процедур банкрутства. Основна проблема, вважає Віталій Титич, – нова редакція статті 12 ГПК, яка визначає форми господарського судочинства, і згідно положень якої, конкурсного процесу в Україні не існує.

«На жаль, при зміні процедур банкрутства і процесуальних кодексів, до роботи над текстами були залучені фахівці, які мало знайомі із конкурсним процесом», – висуває свою версію адвокат.

Ще одна новела, яка виникла із судової практики, а потім увійшла у Кодекс – у статті 7 щодо порядку розгляду спорів, стороною яких є боржник, введено формулювання «в межах цієї справи». Це недосконале формулювання, зазначає В.Титич, зараз дуже впливає на процесуальний статус учасників проваджень, щодо їх прав і повноважень, і є одним із важливих чинників нетранспарентності процедур, які відбуваються. Йдеться про те, що суддя, який розглядає справу про банкрутство, в її межах відкриває позивне провадження і здійснює в ньому розгляд. Відповідно, статус сторін визначається виключно ГПК, і в окремих справах це має непередбачувані наслідки.

«Коли ця ідея розвивалась, а вона не зараз народилась, то полягала в тому, щоб забезпечити ефективність процедур банкрутства шляхом зведення в одне місце спорів щодо майна, активів, ліквідаційної маси, а також щодо розширення кола учасників, яких суд може залучити до процесу, надавши їм відповідного статусу і можливості надавати певні документи. Питання також у використанні цих документів для інтересів конкретного провадження. На жаль, суди це питання вирішують по-різному, або уникають його взагалі. Треба вирішити цей процесуальний хаос. Але наскільки бачу, навіть у авторів Кодексу немає розуміння, що це є проблема», – пояснює своє бачення Віталій Титич.

Видання «Борг.Експерт» запитало засновника Комітету з конкурсного права Асоціації правників України про те, чому Кодекс називають прокредиторським?

«Почнемо з термінології. «Прокредиторський» та «продебіторський» – така новелізація у нашому лексиконі здійснена Борисом Мусійовичем Поляковим (колишній суддя Вищого господарського суду України, а нині суддя Північного апеляційного господарського суду – ред.), коли він ще займався доктриною. Він ввів цю термінологію і в ній йшлося зовсім не про те, що зараз під цими поняттями розуміється. Загалом, доктрина законодавства про банкрутство – це механізм регулювання економічних відносин країни на макрорівні. І кожна держава, приймаючи законодавство, для себе визначає пріоритети. Кого вона, умовно, хоче підтримати – кредиторів чи боржників? 20 років тому, коли ми тільки входили в цю тематику, брали за приклад процедури банкрутства США, які прокредиторськи направлені, а також так звані соціалістично-капіталістичні процедури Франції, які були направлені на забезпечення вимог дебітора, але ключового. Це заробітна платня працівників підприємства. Це ключові дебітори. Зараз у нас все переплутано термінологічно. Тому що дебітори господарської діяльності – це зовсім інша історія. Тому Кодекс не можна взагалі назвати, що він прокредиторський, або продебіторський, бо це хаотичний набір норм, у яких немає первісної доктрини», – робить висновок Віталій Титич.

Також ІА «Борг.Експерт» запитало про те, чому не запрацював інститут неплатоспроможності фізичних осіб?

У відповідь Віталій Титич звернув увагу, що недавно в Фейсбуці професор Олександр Бірюков нагадав події 2010 року, коли він презентував модель Світового банку (Звіт Всесвітнього банку щодо регулювання неспроможності фізичних осіб, – ред).

Під час тої презентації прозвучала ключова думка, що банкрутство суб’єктів господарювання – це регулювання макроекономічних відносин, а закон про банкрутство фізичних осіб – це закон соціальної направленості і відповідальності. Але ту презентацію викинули на сміття. «Це взагалі не господарський процес, навіть близько. Це соціальний процес держави. Ну і ця дикість процесуальна – коли справа фізичної особи розглядається у господарському суді!», – підтримав позицію професора адвокат.

Єдиний механізм вирішення і єдиний позитив, який ми отримали за весь час так званої судової реформи – правова позиція ВС. Цей інструмент працює, вважає В.Титич.

«Я ставлюся специфічно до судової практики, але дуже мене радує наша палата з питань банкрутства в КГС ВС. Вони починають формувати нарешті правові позиції Верховного Суду. І в умовах недосконалого законодавства це єдиний легітимний інструмент щось виправити, привести до правової визначеності», – підсумовує адвокат.

Матеріал підготував Глушко Сергій