Коли боржник може бути виселений із житла, яке є предметом іпотеки, без надання йому іншого житла?

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував рішення апеляційного суду й залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким відмовлено правонаступнику банку за договором факторингу у задоволенні позову до фізичних осіб про усунення перешкод у користуванні майном, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, навівши такий правовий висновок.

Так, ВС урахував, що вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у разі її задоволення має фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, виселення їх. Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Таким чином, зазначеною нормою установлено загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Отже, визначальним при вирішенні питання про те, чи є підстави для виселення осіб, які проживають у жилому приміщенні, що було передане в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитом, є встановлення того, за які кошти придбано іпотечне майно. Якщо іпотечне майно придбано за особисті кошти позичальника, а не за рахунок кредиту, то виселення таких громадян можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла.

Верховний Суд дійшов висновку, що колишні власники та особи, що проживають у житлі, яке придбане за їхні кошти та передане в іпотеку, навіть після звернення іпотекодержателем стягнення на таке майно, у силу положень ст. 109 ЖК Української РСР мають право на користування таким житлом до моменту виселення із наданням їм іншого постійного житла. При цьому Верховний Суд застосував принцип пропорційності та відповідну прецедентну практику Європейського суду з прав людини.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки спірна квартира була придбана, на його думку, за особисті кошти позичальника, а не за кредитні кошти, відповідно, немає підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою до моменту їх виселення та надання їм іншого постійного житла.

Постанова Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 753/72/17 (провадження № 61-18178св20) буде розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень.