Коли банк повинен розкрити банківську таємницю про клієнта?

Банківською таємницею, згідно з частиною 1 статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банком. У деяких випадках, прямо передбачених законом, банк не тільки може, а й повинен розкрити банківську таємницю про клієнта, – повідомляє Простоправо.

Так, інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмовий запит або з письмового дозволу відповідної юридичної або фізичної особи.

Інформація про рахунок умовного зберігання (ескроу) і операції по ним розкривається також за письмовим запитом бенефіціара.

Інформація про залишок коштів на банківському рахунку, майнові права на грошові кошти на якому є предметом обтяження, операції по ним, обтяження, щодо яких в банк надійшли повідомлення, в тому числі взяті банком на облік, інші обмеження права розпорядження рахунком, розкривається також за письмовим запитом обтяжувача, якщо право обтяжувача на отримання відповідної інформації передбачено угодою, на підставі якої виникає таке обтяження.

Серед іншого, банківська таємниця також розкривається:

• за рішенням суду;
• органам прокуратури України, СБУ, МВС, АМКУ – на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юрособи або ФОП за конкретний проміжок часу;
• органам податкового контролю на їх письмову вимогу про наявність банківських рахунків;
• центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, на його запит щодо фінансових операцій, які стали об’єктом фінансового моніторингу (аналізу) згідно із законодавством щодо запобігання та протидії легалізації ( відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а також учасників зазначених операцій;
• органам держвиконслужби, приватним виконавцям на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів та рішень, що підлягають примусовому виконанню;
• Нацкомісії з цінних паперів та фондового ринку у випадках самостійного подання банком інформації про банк як емітента та адміністративних даних відповідно до законів про цінні папери та фондовий ринок;
• за рішенням суду Національному агентству з попередження корупції щодо наявності та стану рахунків, операцій за рахунками конкретної юрособи або фізособи, ФОП;
• іншим банкам у випадках, передбачених Законом «Про банки і банківську діяльність» та Законом України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення”;
• Нацагентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, отриманими від корупційних та інших злочинів, на його письмову вимогу в зв’язку із здійсненням ним виявлення і розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, – про наявність і стан рахунків, операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи, фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності.

Довідки за рахунками (вкладами) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам у справах спадщини.

Банк також має право розкривати інформацію, яка містить банківську таємницю, особі (в тому числі уповноваженому діяти від імені держави), на користь якої відчужуються активи та зобов’язання банку при виконанні заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення банку, або під час здійснення процедури ліквідації.

Вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:

• бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;
• бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;
• містити передбачені Законом підстави для отримання цієї інформації;
• містити посилання на норми закону, згідно з якими державний орган має право на отримання такої інформації.

Банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені в документах, угодах та операціях клієнта.

Обмеження щодо одержання інформації, яка містить банківську таємницю, не поширюються на службовців Національного банку України або уповноважених ними осіб, що здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю, а також на працівників Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні ними функцій і повноважень, передбачених Законом України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”.

Національний банк України зобов’язаний надавати банкам доступ до інформації з кредитного реєстру, що становить банківську таємницю.

Національний банк України має право розкривати інформацію про банк або пов’язаних з банком осіб, яка збирається під час проведення банківського нагляду і становить банківську таємницю, органам державної влади, уповноваженим здійснювати досудове розслідування, у разі виявлення порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального злочину.