Хто повинен сплачувати борг за оренду, якщо помер орендодавець?

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу № 910/8055/20 та встановив, що зобов’язання щодо сплати орендарем боргу за договором оренди приміщення та штрафних санкцій, нарахованих до смерті особи, не є таким, що нерозривно пов’язане з особою спадкодавця і не може бути виконане іншою особою.

Обставини справи

Комунальне підприємство, звернувшись до суду з позовом до фізичної особи-підприємця, просило розірвати договір оренди, укладений між позивачем, відповідачем та третьою особою, виселити відповідача з орендованих приміщень та стягнути з нього 93 416,79 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем допущено істотне порушення умов договору щодо своєчасної сплати орендних платежів.

Рішенням Господарського суду міста Києва в позові відмовлено з тих підстав, що договір оренди припинився 12.08.2016, позивач не довів, що відповідач використовував після цього орендоване приміщення, крім того, позивач є лише балансоутримувачем майна, а не орендодавцем, яким за спірним договором є третя особа.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду відмовлено у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження до вступу особи в спадщину та залучення його як правонаступника відповідача після смерті самого відповідача; провадження у справі закрито на підставі пункту 6 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України).

Ухвала мотивована тим, що настала смерть фізичної особи-підприємця – відповідача, спірні правовідносини не допускають правонаступництва, оскільки єдиний спадкоємець – (син відповідача) не має і на момент смерті не мав статусу фізичної особи-підприємця, тобто процесуальне правонаступництво не відбувається, що є підставою для закриття провадження у справі.

Висновок Верховного Суду

Розглядаючи справу, ВС зазначив, що при вирішенні питання заміни учасника справи правонаступником в порядку статті 52 ГПК України та заміни сторони виконавчого провадження в порядку статті 334 цього ж Кодексу у разі смерті фізичної особи (боржника, відповідача) судам перш за все необхідно з`ясувати коло всіх спадкоємців померлої особи, а також встановити, чи пред`явлено кредитором вимоги до спадкоємців боржника.

З викладеного також вбачається, що до складу спадщини померлої фізичної особи-підприємця входить все майно (сукупність речей, майнові права та обов’язки), крім того, на яке не може бути звернено стягнення, перелік якого міститься в Додатку до Закону України «Про виконавче провадження».

З викладеного також вбачається, що до складу спадщини померлої фізичної особи-підприємця входить все майно (сукупність речей, майнові права та обов’язки), крім того, на яке не може бути звернено стягнення, перелік якого міститься в Додатку до Закону України «Про виконавче провадження».

ВС підкреслив, що за таких обставин відповідно до положень статті 1281 ЦК України позивач повинен пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину (або ж з дня, коли вона дізналася про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину).

Отже, колегія суддів вважає, що звернення кредитора безпосередньо до суду, зокрема, із заявами про процесуальне правонаступництво слід розглядати як пред’явлення кредитором вимог до спадкоємця боржника в порядку статті 1281 ЦК України.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що зобов’язання щодо сплати орендарем боргу за договором оренди приміщення та штрафних санкцій нарахованих до смерті особи не є таким, що нерозривно пов’язане з особою спадкодавця і не може бути виконане іншою особою.

При цьому вимоги щодо розірвання договору оренди та виселення у зв`язку з тим, що договір оренди згідно зі статтею 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» припиняється у разі, зокрема, смерті фізичної особи – орендаря, не можуть бути адресовані спадкоємцю, оскільки вказані зобов`язання за спірним договором оренди є припиненими.

Враховуючи зазначене, колегія суддів касаційного суду вважає, що апеляційний суд, не врахувавши вищевикладеного, висновків Верховного Суду щодо спірного питання, не дослідивши доказів прийняття спадщини сином відповідача, отримання ним свідоцтва про право на спадщину, об`єму успадкованого ним майна з урахуванням можливих інших спадкоємців, дійшов помилкового висновку щодо неможливості правонаступництва фізичної особи-підприємця фізичною особою без відповідного статусу у спірних правовідносинах, дійшов передчасного висновку щодо закриття провадження у справі на підставі пункту 6 частини 1 статті 231 ГПК України, тому відповідно до приписів статті 308 та статті 310 ГПК України прийнята ним ухвала про закриття провадження підлягає скасуванню з передачею справи для продовження розгляду до апеляційного суду.

Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та передав справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.