Керівник ТЦК відверто зізнався, що свого сина в армію не пустить: “Зараз патріотів вже нема”

Командування ЗСУ не змогло адекватно розрахувати людський ресурс. Через це багато людей було втрачено у битвах, які не мали сенсу з точки зору військової стратегії. А мобілізація новобранців, які мали замінити тих, що вибули, також виявилась малоефективною.

Такими несподіваними думками поділився керівник Радивилівського РТЦК із Рівненської області підполковник Юрій Ковалюк.

Чи не вперше такі зізнання щодо прорахунків командування та бездумної витрати людського ресурсу пролунали з вуст керівника ТЦК. Інтерв’ю з ним опублікував медіа-ресурс “Четверта влада”.

Думки, висловлені у цьому інтерв’ю, кардинально відрізняються від бравурних заяв начальників, які відповідають за мобілізацію військовозобов’язаних. Адже вони здебільшого розповідають про те, як ґрунтовно готують новобранців до участі в бойових діях, та як мудрі командири дбають про збереження життя кожного свого підлеглого.

Проте, за словами Ковалюка, насправді не все виглядає так райдужно. Великий промах українського командування був допущений ще на початку повномасштабної війни. Командування не змогло розрахувати людський ресурс. Через це величезну кількість мотивованих і добре підготовлених бійців було бездумно втрачено у військових операціях, що мають сумнівне значення з точки зору військової стратегії.

Кладуть людей батальйонами

“Розумієте, я сам бачив як воно відбувається. Є такі командири, що вони “ложать” батальйонами. Просто з початку війни не розрахували наш людський ресурс. Він набагато менший, чим у москалів, і бездумно ложили батальйонами”, – з гіркотою визнав військовий.

Він має право говорити про такі речі, адже сам був учасником оборони “фортеці Бахмут”, яку було наказано утримувати за будь-яку ціну. Хоча на той час розтрощене місто вже не мало великого стратегічного значення.

“Ну от зараз випливе Бахмут, Бахмут випливе. В Бахмуті в мене за неповний місяць 24 людини — “двохсоті”. 17 чоловік я не зміг забрати, бо положив би ще 30 і не забрав би. І 111 людей, включаючи мене, — “трьохсоті”. Я був з особовим складом на позиціях і я виходив як останній єдиний комбат в бригаді, який вів стрілецький бій”, — розповів підполковник Ковалюк (позивний “Лис”).

На жаль, в армії більше цінується беззаперечне підкорення наказам вищого командування, а не розумна ініціатива. За ініціативу, що зберегла людям життя, командира можуть покарати, вважає колишній комбат.

“Це бачите, більше штабна лінія. Просто зараз такі в армії умови. Зараз, бачите, не положив людей — все, знімають з посади. Положив — на тобі значка Богдана Хмельницького”, — каже Ковалюк.

Він бачив усе це на власні очі і пережив особисту втрату. У Бахмуті безвісти пропав його зять. Донька чекає його вже другий рік, адже зниклий безвісти не означає загиблий. Хоча частіше саме так і буває. До речі, донька Ковалюка – також військова. До зникнення чоловіка вона служила у розвідувальному батальйоні простим солдатом, а згодом перейшла на роботу до Рівненського ТЦК.

Через немудрі дії воєначальників ЗСУ втратили своїх найкращих бійців

Через надто прямолінійні накази та дії командування ЗСУ майже втратили своїх найкращих бійців – добровольців, які були справжніми патріотами і мали шалену мотивацію до того, щоб вибити ворога з України. На четвертому році війни таких мотивованих бійців уже не залишилося, каже колишній комбат. Через це мобілізація, у нинішньому її вигляді, малоефективна з точки зору підвищення обороноздатності держави.

“Сама система така, розумієте. Її треба міняти. 2025-й рік показав: всі патріоти пішли, а їх фактично тупими діями знищили. Зараз патріотів вже нема… Ну і сам процес цей: їздити забирати людей. От я дивлюсь на… Яка зараз термінологія? Людський мобілізаційний ресурс. Дивлюся очима командира. Те, що ми призиваємо, то із десяти 1-2, хто буде воювати, а решта, або здаємося в першому бою, або СЗЧ”, — вважає Ковалюк.

Робота в ТЦК – для нього не привілей, а, радше, повинність

Робота в ТЦК – не для нього, зізнається бойовий командир. Йому важко дивитися в очі матерям та дружинам військових, які загинули або пропали безвісти. Він відчуває себе причетним до кожної втрати, хоча його особистої вини у цьому немає.

Юрій Ковалюк каже, що з радістю змінив би цю роботу на посаду заступника комбрига. Обов’язки комбата він вже не потягне, зізнається військовий. Не ті літа (йому вже 57 років) і не те здоров’я, щоб стояти з бійцями на позиціях.