Як запобігти продажу майна боржника «зацікавленим» особам: актуальні проблеми

З набуттям чинності Кодексу України з процедур банкрутства фактично вперше в історії банкрутства зроблено спробу привести до реальної відповідальності керівника та засновників боржника за доведення підприємства – боржника до стану неплатоспроможності, повідомляє Правова Константа.

Одним з найважливіших інститутів, введених в національне законодавство, як підставу повернення майна в ліквідаційну масу та основу притягнення керівника або засновників до відповідальності, задоволення вимог кредиторів, є інститут недійсності угод, укладених «про людське око». Недійсним, фіктивним правочинам, укладеним з метою ухилення від виконання зобов’язань перед кредиторами, відведено ключову роль.

Поняття «фроду» в перекладі з англійської «шахрайство» не є новим за своєю суттю. На даний час є думка, що поняття «фроду» введено в національне законодавство із вступом КУзПБ, однак це не так. Поняття «мнимої угоди» існувало ще в статті 58 Цивільного кодексу УРСР. Саме поняття правочину, його недійсності, фіктивності та правових наслідків обумовлено статтями 203, 215, 216 , 234 Цивільного кодексу України. Статтею 20 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» законодавцем також було визначено ті самі підстави для визнання недійсними правочинів.

Перевагою статті 42 КУзПБ є збільшення строку спірного періоду з одного року до трьох, порівняно із Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. Не кожен правочин, що спричинив збитки, є фраудаторним.

Необхідно враховувати, що не має різниці чи відбулось фактичне виконання зобов’язань за даним правочином чи ні. В більшості постанов Верховного Суду, науково-практичних посібниках та тематичній літературі, фраудаторний правочин має схоже поняття та має наступні ознаки:

• сторони в момент укладання правочину не бажали настання сприятливих правових наслідків, обумовлених предметом даного правочину;
• сторони вчиняли правочин з метою ухилення від виконання зобов’язань пере іншими контрагентами або з метою «виведення» активів, в тому числі грошових коштів;
• сторони порушили принцип добросовісності та вчинили дії «використовуючи право на зло»;
• даний правочин спричинив збитки і боржник став неплатоспроможним.

Як зазначається, такий правочин для визнання його недійсним господарським судом в процедурі банкрутства боржника має бути вчинений у спірний трирічний період до відкриття провадження у справі про банкрутство. Право на звернення до суду відведено арбітражному керуючому або кредиторам.

Отже, мова йде про правочини, недійсність яких передбачена, зокрема, статтею 234 ЦК України: фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Такий правочин підлягає визнанню судом недійсними, оскільки суперечать змісту статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Фраудаторний правочин суперечить змісту ст. 13 ЦК України, якою встановлено що при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Аналогічні позиції щодо ознак фраудаторності правочину відображено в постановах Верховного Суду , наприклад: в постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду по справі № 757/33392/16 від 24.02.2011, в постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду по справі №и 755/17944/18 від 07.10.2020, постанові ВС від 14.02.2018 у справі № 379/1256/15-ц, постанові ВС від 19.10.2016, 23.08.2017 у справі № 306/2952/14ц, постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 712/15231/17, постанові Верховного Суду у складі Колегії суддів Першої судової палати Касаційного господарського суду від 28.02.2019 по справі № 646/3972/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц., постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/13042/18, № 905/3038/16 від 13.02.2018, постанові Верховного Суду від 07.12.2018 по справі № 910/7547/17, постанові Великої палати Верховного Суду від 03.07.2019 по справі № 369/11268/16-ц, постанові Верховного Суду в складі Другої палати Касаційного господарського суду від 10.02.2021 по справа № 754/5841/17.

На даний час для аналізу договорів та виокремлення фраудаторних правочинів в процедурах банкрутства арбітражні керуючі, суди, адвокати застосовують ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства .

Статтею 42 КУЗПБ визначено, що правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:

• боржник виконав майнові зобов’язання раніше встановленого строку;
• боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов’язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов’язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
• боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов’язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів
• боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;
• боржник узяв на себе заставні зобов’язання для забезпечення виконання грошових вимог;
• боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов’язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
• боржник уклав договір із заінтересованою особою;
• боржник уклав договір дарування.

Отже, під час аналізу договорів боржника необхідно відрізняти договори, укладені з метою провадження статутної фінансово-господарської діяльності підприємства, якими навіть завдано збитки боржнику, що призвело до неплатоспроможності, від фраудаторних правочинів, укладених без мети настання сприятливих правових наслідків для сторін та з метою ухилення від виконання зобов’язань.

Як виявити фраудаторний правочин

Ключовим питання, яке фактично визначає подальших хід процедури розпорядження майном, а згодом і ліквідаційної процедури, є аналіз документації боржника: фінансової звітності підприємства, договорів фінансово-господарського характеру, банківських виписок, контрагентів боржника (на предмет заінтересованості сторін), вартості, по якій було відчужено або купівлю активів, строків дії договорів, змісту договорів про надання фінансової допомоги, прощення боргу, даруванню активів, здійснити співставлення результатів попередніх інвентаризацій, звітів про вартість активів, аудиторських висновків, можливо висновків експертів. Дослідити чи проведено претензійно-позовну роботу по стягненню дебіторської заборгованості, витребування активів. Приділити увагу, чи мало місце передавання майна в оренду за очевидно заниженою вартістю або без визначення вартості активів.

Аналіз фінансового стану боржника , виконаний на підставі Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19 січня 2006 року № 14 (у редакції наказу міністерства економіки України від 26.10.2010 року №1361) не надає в повному обсязі можливості зробити висновки розпоряднику майна про наявність недійсних угод, що призвели до стану надкритичної неплатоспроможності боржника та, як наслідок, банкрутства, оскільки провадиться на підставі фінансової звітності боржника.

Іншим важливим питанням є неузгодженість строків в процедурах банкрутства та фактично можливості вчинити всі необхідні заходи за 170 днів процедури розпорядження майном та ліквідаційна процедура триває 12 місяців . В означений період необхідно не просто звернутися із відповідним позовом про визнання недійсними договорів, а й виконати дані судові рішення – повернути майно або фактично стягнути грошові кошти, як компенсацію. Означене є складним з урахуванням строків оскарження рішень, порядку та строків вчинення заходів у виконавчому провадженні. Фактичне виконання рішення про стягнення може бути затягнуто на роки та не призвести до фактичного відновлення прав .

Питання недійсності правочинів боржника по праву посідає значне місце під час проведення аналізу наявності або відсутності підстав для покладання на керівника субсидіарної відповідальності, можливості повернути активи боржника та грошові кошти, чим зменшити розмір невиконаних зобов’язань перед кредиторами.

Питання недопущення ухилення від відшкодування шкоди боржнику та кредиторам, завданої недійсними правочинами через процедуру банкрутства є актуальним та потребує більшого впровадження в процедуру банкрутства та практику в цілому.

Фото взято на сайті Depositphotos.