Чи можуть умови та правила надання банківських послуг бути належним доказом, – позиція ВС

Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті, не можуть бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може самостійно вносити відповідні зміни в такі умови та правила споживчого кредитування.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 803/159/20.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що акціонерне товариство комерційний банк «П» звернулося до суду із заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації «Дніпровський Банківський Союз» у справі № 101/2020 про стягнення заборгованості за договором.

Свої вимоги заявник мотивував тим, що вказаним рішенням постійно діючого третейського суду при Асоціації задоволено позов АТ КБ «П», однак боржником та поручителем рішення третейського суду у добровільному порядку виконано не було, будь-яких дій щодо погашення заборгованості відповідачами не здійснено.

Із урахуванням зазначеного банк просив видати виконавчі листи на виконання зазначеного рішення третейського суду.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного суду у задоволенні заяви про стягнення заборгованості відмовлено.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що матеріали справи не містять тверджень, що саме із наданими заявником до суду першої інстанції умовами та правилами надання банківських послуг був ознайомлений боржник та поручитель і погодилися з ними, зокрема з передачею спорів між сторонами на вирішення третейським судом, підписуючи заяву на відкриття рахунку, в якій міститься положення про згоду з умовами та правилами надання банківських послуг, розміщених на сайті АК КБ «П», а також того, що на час укладення договорів вказаний документ містив саме ці умови, а не інші, зокрема, й щодо третейського застереження.

Також ВС зауважив, що умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті АТ КБ «П», не можуть бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може самостійно вносити відповідні зміни в такі умови та правила споживчого кредитування.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17, та усталеною практикою Верховного Суду.

У відповідності до зазначеного висновку Великої Палати Верховного Суду, банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли самі ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що інший контрагент лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Із урахуванням зазначеного, ВС погодився з висновком суду про те, що заявником не надано належних доказів на підтвердження тієї обставини, що між кредитором і боржником у письмовій форму було укладено третейську угоду (третейське застереження), оскільки наданий позивачем витяг з умов та правил надання банківських послуг не підписаний відповідачами, а заява на відкриття рахунку та анкета про приєднання до умов і правил надання банківських послуг від 15 березня 2017 року та договір поруки від 25 жовтня 2017 року третейського застереження або посилання на укладену сторонами третейську угоду не містять.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив ухвалу Дніпровського апеляційного суду без змін.